Федірки Родіон і Євдокія, Погрібний Ярофій

На початку ХХ ст. на південному заході Житомирщини проживало багато поляків. У 1925 р. радянська влада утворила для них окремий Мархлевський польський національний район. Вони заснували окремі колгоспи й попросили дозволу на будівництво храмів. Селу Слобода-Чернецька (нині – с. Лебедівка Звягельського району, Житомирська область) більшовики такий дозвіл дали. Тамтешня парафія в 1925 р. мала 5 тис. вірян (разом із жителями сусідніх сіл). Але в 1930 р. з’ясувалося, що «польські колгоспи не виправдали очікувань», тож національний район перевели в пряме підпорядкування Харкову, а проти поляків розпочали репресії. У 1935 р. їх було депортовано до Казахстану й район ліквідовано. До села на місце вивезених відтак переїхало кількадесят родин із різних областей України. Серед них були, зокрема, сім’ї Родіона та Євгенії Федірків, а також Ярофія Погрібного з м. Корсунь-Шевченківський (нині – Черкаський район Черкаської області). Вони оселилися поруч із євреями Лазебниками. Гідаль та Хайка були кравцями, а їхні сини Наум та Мотя й донька Роза навчались у школі. Діти швидко порозумілись, а Варвара, середня дочка подружжя Федірків, почала зустрічатися з Наумом Лазебником, якому напередодні війни виповнилося 19 років.

З початком німецько-радянської війни Федірки вирішили повернутися на своє колишнє місце проживання й оселилися на хуторі поблизу м. Корсунь-Шевченківський.

Наумові Лазебнику та кільком іншим місцевим юнакам було доручено займатись евакуацією худоби на схід, але дорогою вони потрапили під бомбардування, череда розбіглась, а з людей хто вижив – дістався додому.

Перші місяці німецької окупації для родини Лазебників пройшли спокійно: Чоловік та дружина й надалі шили одяг для односельців, Наум та 14-річний Мотя працювали в колгоспі. Але в червні 1942 р. до села прибув новий представник окупаційної влади й почалися облави на євреїв.

На момент облави в будинку Лазебників перебував Гідаль із 10-річною Розою, а Хайка із синами працювала в полі. Односельці повідомили їм про появу поліцаїв, і жінка з хлопцями втекла до лісу. Чоловіка з донькою забрали до м. Новоград-Волинський, а Хайка з Наумом кілька тижнів ховалася в місцевих жителів, сподіваючись, що повернеться Мотя, якого вони загубили в лісі. Утім, про його долю до кінця окупації не було відомо.

Наприкінці липня Хайка та Наум надумали втікати із села й шукати порятунку в колишніх сусідів. Упродовж тижня – дісталися до с. Нетеребка (нині – Черкаський район Черкаської області), біля якого на хуторі проживав Ярофій Погрібний із родиною. Хайка залишилась у них, а Наум розшукав Варвару Федірко, яка з батьками й сестрами оселилася в с. Завадівка, неподалік м. Корсунь-Шевченківський. Подружжя Федірків надало прихисток доньчиному другові.

У лютому 1944 р. Наум повернувся до с. Слобода-Чернецька, щоб дізнатися про долю Гідаля, Моті та Рози. З’ясувалося, що батька й сестру після арешту розстріляли, а Мотя теж переховувавсь у колишніх сусідів.

У 1944 р. Наума призвали в Червону армію. Після демобілізації в 1947 р. він одружився з Варварою.

У 2008 р. Яд Вашем визнав Ярофія Погрібного, а також Родіона та Євдокію Федірків Праведниками народів світу.