Одерій Олександра, Павлови Федір, Марина та Володимир, Павлова (Одерій) Марія

Олександра Одерій із 15-річною донькою Марією мешкала в приватному будинку в м. Балаклія на Харківщині. Заробляла на життя, продаючи на базарі вирощені власноруч на присадибній ділянці овочі. Під час нацистської окупації, навесні 1942 р., до Олександри звернулася жінка, яка шукала житло для себе й трьох синів. Господиня радо погодилась і запропонувала винаймати в неї літню кухню, адже це було додаткове джерело доходів. Наталія переїхала із синами квартирувати до Одеріїв. Згодом жінки познайомилися ближче, і вона призналася, що батько її дітей – дев’ятирічного Мишка, чотирирічного Васі й дворічного Гриші – єврей Володимир Іхельман. Чоловіка призвали до Червоної армії на початку війни, а їй довелося тікати зі свого будинку, бо сусіди ставилися до єврейської родини вороже.

Коли в Наталії стали закінчуватися гроші, щоб платити за оренду, Олександра перейнялася долею своїх квартирантів і дозволила їм мешкати безплатно. Але одного дня хтось із сусідів поцікавився в неї, чи знає вона, що діти її квартирантки євреї. Жінці вдалось уникнути прямої відповіді, але питання безпеки стало дуже актуальним. Вона вирішила звернутися по допомогу до Федора та Марини Павлових, і ті погодилися прийняти єврейських дітей.

У Павлових Наталія із синами переховувалась до вигнання гітлерівців із міста 6 лютого 1943 р. Щоб прогодувати ще чотирьох людей, родині часом доводилося жити впроголодь. 14-річний син Федора та Марини Володимир змушений був на полях за містом збирати картоплю та інші їстівні коренеплоди, щоб вижити.

У 1944 р. Федора мобілізували на фронт, де він і загинув.

Після війни, в 1950-х рр., Іхельмани оселилися на Кримському півосторові, а Володимир Павлов одружився з Марією Одерій. Родини підтримували дружні стосунки.

У 2003 р. Яд Вашем визнав Олександру Одерій, Федора, Марину, Володимира та Марію Праведниками народів світу.