Крученюк Анастасія та Віра

Анастасія Крученюк, вдова із с. Зозулинці на Вінниччині (нині – Уланівська сільська громада Хмільницького району) проживала з трьома дітьми. У червні 1941 р. її старшого сина Антона мобілізували до Червоної армії.

Восени 1942 р. на порозі Настиної хати з’явилася єврейська родина Атензонів: Ушер та Софія з трирічним Дмитром і немовлям Хаїмом. До війни Ушер працював фармацевтом у сусідньому с. Сальниця, і Настя знала його, бо через хворобу часто купувала в нього ліки. Родина щойно вирвалася з Хмільницького гетто, де нацисти влаштували масовий розстріл. Розуміючи, що шансів вижити там немає, Атензони втекли до с. Зозулинці.

Господиня хоч і не мала чим годувати втікачів, усе одно прийняла їх у своїй оселі. Щоб якось вижити, Софія потайки повернулася до с. Сальниця по речі, які на початку окупації залишила в тамтешніх українських сусідів. Поки її не було, Ушер із дітьми мешкав на Настиному горищі. Але втаїти присутність маленьких Дмитра й Хаїма в селі було неможливо. Зозулинцями пішли чутки, що Настя когось переховує. Жінка жила в постійному страху, підозрюючи, що односельці здогадуються про єврейське походження її гостей.

Навесні 1943 р. до оселі ввірвалися німецькі солдати, вимагаючи курей та яйця. Забравши харчі, вони пішли, але цей інцидент настільки налякав і знесилив Настю, що вона попросила Атензонів покинути її домівку. Родина змушена була шукати прихистку в лісі, де облаштувала собі криївку. 14-річна Віра, Настина донька, потайки носила втікачам їжу, а Софія, ризикуючи життям, ходила по селах і просила милостиню. Через кілька місяців у холодній лісовій криївці від виснаження помер однорічний Хаїм. Подружжя Атензонів зі старшим сином Дмитром дожило до вигнання окупантів навесні 1944 р. Після війни рятівники й урятовані довгі роки підтримували дружні зв’язки.

У 2002 р. Яд Вашем визнав Настю Крученюк та її доньку Віру Праведниками народів світу.

/